Ми не знаємо яким було буденне життя Іллі до того, як він несподівано з’являється на сторінках Святого Писання. І з’являється він, полум’яний пророк Божої Любові, з прокляттям. Своєю молитвою він закриває небо, щоб воно не давало дощу.
Ситуація в якій тоді знаходився Ізраїль було дуже плачевною. Пройшло вже багато років з того часу, як Бог вів Свій народ з Єгипту, чинячи для нього великі чуда. Вони завоювали вибрану землю, але все одно не вірили Богові через що Він дозволяв сусіднім народам кривдити їх, але і посилав суддів. Минули славетні часи царя Давида і підйому Царства. Все це зійшло геть нанівець. Ізраїль розколовся на Юду і Самарію, і в тій останній прийшли до влади ті, які не поважали Божий Закон і вірили в Господа. Тріумфувала соціальна несправедливість. А Ілля, живучи у такому стані речей, не знайшов нічого кращого, як погодитися, викликати покарання на Ізраїль. Це примусило його до того, що він сам мусив тікати, і знайшов захисток спочатку на самоті, а потім жив у вдови жінки з її сином.
Три роки бездіяльності, коли він просто чекав. Чого він чекав? Того, що люди щось зрозуміють і змінять у своєму житті? Чекав того, що цар зрозуміє, що те, що він коїть не є лише його особистою справою, а є гріхом перед Богом? Нічого цього ми не знаємо. Знаємо лише, що Ілля ніколи не виступав проти Бога, не зневірився у Ньому і переставав чекати. Його віра була настільки сильною, що він міг спокійно перебувати з жінкою і просто воскресити її сина, коли він помер.
Але врешті-решт він повернувся. Вчинив велике чудо на горі Карміл, повбивав усіх пророків Ваала і засвідчив силу Господню перед народом. Та це не принесло жодних відчутних результатів. Не змінилися політична система. Цар не змінив своєї поведінки, а народ залишився пасивним. Через цю поразку Ілля пішов до Господа і розмовляв з Ним. Що він Йому сказав? Що його пожирає горливість, а толку з неї ніякої нема. І що він отримав у відповідь? Він пізнав Господа, як лагідного і ніжного, як легенький вітерець. Що цим хтів сказати йому Бог? Чому не відповів на його молитву? Чого нічого не змінив реально?
Бог сказав йому, що він по-перше не сам, бо були ще ті, які залишилися вірними Господу. По-друге Він йому сказав, що його місія закінчилася і він має прийти до Нього, Бог покликав його до Себе! І на останок Ілля мав передати свою місію, яка випливала з його віри.
Що мені особисто говорить ця історія? Що ми по-перше є лише негідними слугами, які маємо виконувати Божу Волю, не чекаючи нічого у нагороду, бо нашою нагородою є Сам Господь, а не якісь результати наших зусиль. По-друге те, що ми робимо не є нашою справою, а Його, і ми маємо лише виконати нашу частку, а Він подбає про те, щоб інші продовжили її і розвинули. Єлисей просив про подвійного духа Іллі і отримав його.
І хоча подальша історія Північного Ізраїля в певній мірі показала, що місія Іллі і Єлисея була провальна. Не так довго ще проіснувала Самарія і юдейська віра розвинулася саме у Південній частині. Але Ісус Христос прожив тридцять років саме в Галилеї. І слова пророцтва говорили про те, що Світло засіяло саме там — у поганському краї. Звідти була і більшість Апостолів і учнів Сина Божого. Але навіть не це є головним. Якщо ми сприймаємо Вічність, як мету наших прагнень і остаточне призначення, то не має такого великого значення політичні події і поразки у цьому світі. Ми знаємо, що Ілля на Небі і він отримав особливий дар, не чекаючи сходження Спасителя до Шеолу, він оминув загальною участі, яка була призначена Адаму і усіх його дітям. Так, що справді варта боротьба за Господа. І, якщо ми не бачимо жодних результатів, це не значить, що нас не чекає Небо.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Список Шиндлера - Josef Piel Я часто полушутя-полусерьёзно говорю: Язык мой-враг мой!
Сколько огорчений, проблем доставил мне он своей неукротимой болтовнёй-не счесть!
А вот недавно довелось услышать нечто подобное и в адрес моей руки, держащей перо.
Меня укорил (мягко говоря), близкий мне человек за то, что я в «Списке Шиндлера» признался насчёт «мешка российской картошки», который я «отдаю ежедневно в табачном киоске»!
«...Ты пишешь на такие серьёзные, духовные темы и при этом чуть не с гордостью сообщаешь всем что ты курильщик!»- примерно так звучал исполненный праведным гневом укор.
С того дня минуло уже достаточно времени. «Список Шиндлера» читали и многие другие люди, но ни кому не пришло в голову заострить внимание на этом моменте.
Да, конечно, неприятный момент.Хвалиться тут действительно нечем.
Но мне вдруг подумалось о самарянке, встретившей у колодца Иисуса.
Когда Иисус предложил ей позвать её мужа; неужели она не могла уйти от темы и не «хвалиться» тем, что она «женщина лёгкого поведения» и «меняет мужчин как перчатки»?
Она ведь в тот момент ни сном ни духом не ведала что перед нею-Царь царей, Господь господствующих. Почему же всё таки она ответила так?
...Тем у кого возникнет желание укорить меня за проклятую, ненавистную и...любимую до сих пор сигарету- я адресую этот вопрос.
Ответьте на него и я отвечу на ваш вопрос, на ваш укор! С ув.Автор.
22.05.03
